понедельник, 20 декабря 2021 г.

РІЗДВЯНІ ПОДАРУНКИ ВІД БІЛЛА ПОРТЕРА (РОЖДЕСТВЕНСКИЕ ПОДАРКИ ОТ БИЛЛА ПОРТЕРА)

               
В преддверии юбилея писателя: 159 лет со дня рождения
американского писателя О. Генри (Уильяма Сиднея Портера)

Сын врача Уильям Сидней Портер родился в маленьком городке Гринсборо (Сев. Каролина) 11 сентября 1862 года. Окончив школу, он работал в аптеке своего дяди, позднее – получил диплом фармацевта. Потом – два восхитительных года в Техасе, куда он поехал для поправки здоровья: там его ожидали ранчо, ковбои, мустанги, пампасы, кольты и стетсоны, - всё то, что придавало своеобразную красоту американскому Западу. А позже были годы в Остине (столица штата Техас) и в Хьюстоне. И постоянные поиски – то ли себя, то ли своего места в жизни, то ли занятия, которое пришлось бы по вкусу… Проработав два года на ранчо, Уильям Сидней вернулся к профессии аптекаря, затем трудился продавцом, чиновником, иногда книжным иллюстратором, пробовал писать очерки и фельетоны и даже издавать юмористический еженедельник…И, наконец, поступил на должность чертёжника в Земельное управление штата. Портеру исполнилось 25 лет, и он прекратил поиски, обрёл душевный покой, семейное счастье и ежемесячное жалование, однако период благополучия оказался недолгим.

Уильям потерял свою должность - по независящим от него обстоятельствам – и вынужден был устроиться кассиром в Остинский Национальный банк: этот шаг оказался для него фатальным! Поначалу всё было не так уж и плохо, но на четвёртом году службы Портера в банке обнаружилось, что в кассе не хватает крупной суммы, и в недостаче обвинили кассира. Биографы писателя до сих пор спорят, был ли он действительно виновен в растрате или его самым банальным образом «подставили», однако тогда Портер сделал первое, что пришло ему в голову – бежал, оставив позади жену и привычный уклад жизни. Сначала он переезжал из города в город, скрываясь под разными именами, а потом махнул через мексиканскую границу. Начались скитания по Центральной и Южной Америке; Портер оказался в числе авантюристов-янки, промышлявших разными сомнительными делами среди доверчивых сынов тропических стран, нередко он испытывал нужду и вообще – с трудом держался на плаву. Всё окончилось в тот день, когда до беглеца дошло известие, что его любимая, тяжело больная жена находится при смерти. Любовь оказалась сильнее инстинкта самосохранения – Портер вернулся: супруга скончалась у него на руках, оставив маленькую дочурку. Властям стало известно о возвращении Уильяма: сразу после похорон вдовца арестовали, осудили и приговорили к пяти годам тюремного заключения, заботу же о дочери взяли на себя родители его покойной супруги.


Тюрьма – это страшное место…Как любое жестокое испытание, тюрьма редко меняет натуру человека, она лишь вытаскивает на поверхность глубоко спрятанные в нём свойства. Арестант номер 30664 был по-прежнему Уильямом Портером – человеком сдержанным, полным неторопливого достоинства и особого, иронично-прихотливого юмора. В леденящей атмосфере американского «мёртвого дома» с его смертями и жестокостью выжить было нелегко; правда, Портеру и здесь пригодились познания в фармацевтике – его сделали тюремным ночным аптекарем, что давало ему определённые привилегии. Уильям не знал костоломного каторжного труда, ни разу не изведал карцера и других наказаний, он не испытал «прелестей жизни» в двухместной камере – вонючем каменном мешке без окон; питался аптекарь отдельно от заключённых, жил тут же, в больнице, а ночные дежурства давали ему возможность читать и писать. И всё-таки это была тюрьма…

Портер сидел в холодной тюремной аптеке среди банок, склянок, пробирок, весов и думал о том, что скоро Рождество; он вспоминал весёлую сутолоку предпраздничных дней, выбор рождественских сюрпризов, сочинение поздравительных открыток…А ещё он думал о том, что дочурка, проснувшись рано утром в день праздника, обязательно заглянет в чулок, висящий у кроватки, надеясь найти там подарок от Санта-Клауса…А подарка-то – не будет, потому, что у арестанта номер 34627 нет денег для пересылки родным на покупку этого подарка… Уильям Портер нашел выход – ему всего-то  лишь надо написать рождественский рассказ и попытаться его напечатать. И самое невероятное – он это сделал! «Рождественский чулок Дика-Свистуна» - так назывался этот рассказ; он был напечатан в рождественском номере «Журнала Мак-Клюрс» в 1899 году. Автор, оставшийся неизвестным, получил небольшой гонорар, и дочь заключённого номер 30664 в день Рождества нашла в своём рождественском чулке подарок.

Рассказ был подписан именем «О. Генри»: позже Портер по-разному объяснял (вернее придумывал) появление этого псевдонима. За время пребывания в тюрьме О. Генри напечатал ещё несколько рассказов, читатели и редакторы журналов высоко оценили их занимательность и оригинальность. За хорошее поведение срок наказания был сокращен, и он вышел из тюрьмы, отсидев в ней три с половиной года. Жизни оставалось немного – чуть больше десяти лет, но именно за эти годы О. Генри и было суждено осуществить своё главное предназначение – стать писателем мирового уровня.

Однако любая, даже самая длинная дорога, начинается с первого шага. Не следует забывать, что первым шагом писателя О. Генри на пути к известности стал написанный им в тюрьме «Рождественский чулок Дика- Свистуна» - один из его рождественских рассказов, которым и посвящён сегодняшний выпуск блога.

КОРОТКОЕ СЧАСТЬЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО БРОДЯГИ

Действие новеллы «Рождественский чулок Дика-Свистуна» разворачивается в сочельник (канун Рождества). Следует отметить, что уже в самом названии автором зашифрован некий парадокс, хотя читатель сможет выяснить это в процессе чтения: ну никоим образом рождественский чулок не мог иметь отношения к герою новеллы Дику-Свистуну!

Поверье о рождественском чулке хорошо известно: это поверье связано с Рождеством только благодаря имени Санта-Клауса – святого Николая, который покровительствует этому дню. Святой, который любил совершать добрые поступки украдкой, как-то раз услышал о трёх добродетельных сёстрах, обитавших в бедном домике на окраине города; эти бедняжки обнищали настолько, что им предстояло либо умереть от голода, либо поступиться своей добродетелью. Святой пришел к их дому ночью и бросил через дымовую трубу три золотых слитка (это была, собственно, не труба в нашем понимании, а просто отверстие в крыше, через которое выходил дым). Чтобы золото не упало в печь, святой прицелился так, что слитки попали в чулки девушек, сушившиеся у огня. Эта история получила большую известность, и с тех пор существует обычай на Рождество вешать чулки у камина или над печью, чтобы получить подарок от Санта-Клауса (у славянских народов роль дарителей новогодних подарков выполняют Дед Мороз и его неизменная спутница Снегурочка).

Однако, как правило, соблюдают эту традицию добропорядочные граждане, ведущие оседлый образ жизни, а Дика-Свистуна, убеждённого бродягу, при всём желании нельзя было отнести к уважаемым членам общества! Питался он – чем Бог пошлёт: подбирал на пристани рассыпанные при разгрузке бананы и кокосы, подкреплялся у стоек с бесплатной закуской, от которых беспечным хозяевам было лень его отгонять; иногда расщедрившийся торговец жаловал ему ломоть хлеба и пару сосисок – и проблема завтрака была решена; порой Дик забредал на «огонёк» - к костру легковерного рыбака, которого пленял своими байками – и обедал по-царски! В тёплое время бродяга отдыхал, вздремнув где-нибудь в парке под деревом или прикорнув в тёмном уголке на верфи; да и в деревне можно было продержаться, только бы морозом не прихватило, а всё прочее – не беда…Передвигался он в товарных вагонах – это если повезёт, а чаще всего бродил пешком по бесконечным дорогам.

Иногда Дику предлагали для разнообразия поработать, но он считал подобные предложения оскорбительными: Дик-Свистун был профессиональным бродягой, и менять свой «статус» не собирался! А ещё этот оборванец умел великолепно насвистывать различные мелодии! Его виртуозный, чёткий в каждой ноте свист звенел певуче, прозрачно и нежно. Сперва Дик заводил один мотив, но он тотчас же тонул в вихре изощрённых импровизаций: тут слышались и журчание горного ручья, и дрожь камышей над зябкой заводью, и голос сонной птахи…Теперь вы понимаете, чему Дик был обязан своим прозвищем?

В полдень сочельника Дик-Свистун беззаботно шагал по дороге, привычно посвистывая; а между прочим, самое время было готовиться к светлому празднику Рождества, украшать дом, развешивать над камином рождественские чулки, но у бродяги не было ни чулка, ни камина, ни дома…И вдруг (ну какой же рождественский рассказ может обойтись без пресловутого «вдруг»?) самым неожиданным образом он стал счастливым обладателем чулка! Сзади донеслась быстрая дробь копыт, и Дик шагнул на обочину, пропуская упряжку лошадей. В щегольском экипаже, набитом до отказа свёртками всевозможной формы, сидели седоусый здоровяк, немолодая дама и очень хорошенькая девушка, почти ребёнок. Когда коляска поравнялась с бродягой, юная шалунья мило улыбнулась Дику и произнесла: «С Рождеством Вас!». Дик-Свистун опешил – такое нечасто с ним случалось… А девушка нечаянно сдвинула один из свёртков, тот развернулся и на дорогу упало что-то длинное: Дик наклонился и поднял новый тонкий шелковый чулок, нежно зашуршавший в его руке. Растерянный и растроганный бродяга бережно сложил неожиданный подарок, сунул его в карман и пошагал дальше, глядя в след экипажу.

А потом события этой рождественской истории стали разворачиваться с невероятной скоростью. Дик набрёл на почти выгоревший костёр и различил очертания нескольких людей. Оказалось, что это – его «коллеги по цеху», бродяги, собирающиеся идти «на дело»: вооружившись огнестрельным оружием, они готовились ограбить ближайший плантаторский дом. Они даже разработали изощрённый план – сначала организовать поджог сахарного тростника на дальнем поле, выманив из дому всех мужчин, а затем ворваться в дом, где находились беззащитные женщины, а уж они-то не помеха! Мало того, потенциальные грабители настойчиво «предложили» Дику поучаствовать в этом мероприятии. Расспросив их подробнее, Дик-Свистун выяснил, что речь идёт о том самом доме, куда направлялся экипаж, а это значит, что в момент вооруженного нападения может пострадать и юная девушка, так мило поздравившая его с Рождеством…Ну уж нет – Дик этого не допустит! В порыве благородства бродяга придумал остроумный способ предупредить хозяев о готовящемся преступлении, неудачные грабители были нейтрализованы, а вот для Дика-Свистуна этот его поступок обернулся настоящим бенефисом: он стал героем дня! Его торжественно пригласили на праздничный обед, накормили досыта и заставили подробно рассказать о столкновении с опасной шайкой! Все восторгались его благородством и находчивостью! 

«Хозяин поклялся, что страннику уж не придется более странствовать; что доброта его и честность достойны всяческих наград; что он перед Диком в неоплатном долгу, ибо разве не спас тот его от огромных убытков, а быть может и ещё горших бедствий? Плантатор заявил, что отныне Дик предоставлен его заботам, что ему тотчас подыщут должность, соответственную его способностям, и усыплют розами его путь к процветанию и почестям, какие только доступны в пределах плантации».

Наконец утомлённому скитальцу дали возможность отдохнуть и выспаться, и препроводили в комнату, в которую тотчас же внесли цинковую ванну с водой. Проигнорировав непрошенную ванну, Дик при свете свечи осмотрелся: на кровати под аккуратно отогнутым уголком покрывала – белоснежные простыни и подушки; пол устилал красный ковёр, на комоде стояло зеркало, на полочке висели полотенца, лежало мыло в мыльнице; на столике находились книги, бумага, свежие розы в стакане. Удовлетворенно улыбнувшись, Дик снял пиджак, скатал его и положил под голову в качестве подушки, а потом – сладко заснул, раскинувшись на ковре.

В день Рождества Дик проснулся на рассвете от ужасающего шума: несмотря на светлый праздник, толпы наёмных работников, соблазнённые дополнительной оплатой, разгружали сахарный тростник… Прихватив шапку и пиджак, Дик решительно подошел к окну, влез на подоконник, спрыгнул на землю и благополучно перемахнул через низкую ограду…Потом вверх по склону – и свобода!!!

Хоть Дик-Свистун и не вывешивал рождественский чулок, свой рождественский подарок он получил: он пировал в роскошном богатом доме, его угощали яствами, о каких он прежде не слыхивал! За ним ухаживали прелестные женщины – они так им восхищались! Он провел ночь в этом доме, где в его комнату поставили не только ванну, но и розы в стакане! И всё же -вольнолюбивый бродяга даже ради обеспеченного житья у благодарного благодетеля не склонен был расстаться со своей бесшабашной и голодной свободой. И Дик-Свистун пошагал по тропке, пересвистываясь с ранними пичугами и удивляя их своими виртуозными трелями…

РОЖДЕСТВЕНСКОЕ ЧУДО

Всем известно, что светлый, радостный праздник Рождества Христова - время необыкновенных чудес! Следующий рождественский подарок от О. Генри – рассказ «Елка с сюрпризом» - подтверждает этот непреложный факт. Место действия – золотоискательский поселок «Желтая Кирка», возведённый преимущественно из сосновых бревен и парусины. Основателем посёлка стал  Чероки: он получил своё прозвище в соответствии с существовавшей среди старателей традицией – присваивать каждому члену своего сообщества какое-нибудь временное звание, «титул» или кличку. Чероки называли отцом Желтой Кирки не без основания.

Однажды ему сказочно повезло – он выворотил своей киркой золотой самородок весом почти с килограмм и немедленно застолбил участок. А потом как радушный хозяин разослал всем своим друзьям в трех штатах приглашения приехать и разделить с ним его удачу. Никто из приглашенных не ответил вежливым отказом, - сотни золотоискателей прикатили из ближних и дальних старательских лагерей, застолбили участки, обосновались на них и назвали своё поселение «Желтой Киркой». И надо же – буквально на второй день золото на участке Чероки иссякло! Следующие его попытки окончились неудачей, счастье, похоже, повернулось к «отцу» Желтой Кирки спиной. Зато почти у всех приглашенных старателей дела шли на лад; Чероки радостно улыбался и поздравлял их с успехом. В начале мая он навьючил своё снаряжение на ослика, дружелюбно попрощался с новосёлами и зашагал дальше, искренне надеясь на очередную встречу с госпожой Фортуной.

Разумеется, уважаемые читатели, детальнее с этой историей вам стоило бы ознакомиться, прочитав рождественский рассказ «Елка с сюрпризом», но раз уж у вас под рукой нет томика новелл О. Генри – продолжаем сухое и краткое изложение событий.

Везунчик Чероки не зря надеялся на новую удачу: двадцатого декабря до обитателей Желтой Кирки докатилась весть, которая с одной стороны порадовала, а с другой – чрезвычайно озадачила бывалых старателей. Оказывается, Чероки застолбил трехфутовую золотоносную жилу, потом продал её одному синдикату за сто тысяч долларов чистоганом (в те времена это были поистине баснословные деньги)! После этого он купил себе шубу из новорожденных котиков, красные сани и «целый склад кукол, барабанов, попрыгунчиков, коньков, мешочков с леденцами, хлопушек, заводных барашков и прочей дребедени…Он задумал погрузить всё это в свои сани, прискакать в Желтую Кирку и закатить здешней детворе большую рождественскую ёлку… А для пущего эффекта решил сам нарядиться Санта-Клаусом…».

А еще Чероки попросил приятелей в день сочельника приготовить к его приезду помещение, поставить елку и собрать всех ребятишек. Задумывая сказочный праздник для детей, Чероки совершенно выпустил из виду, что Желтая Кирка – это всего лишь недавно созданный, затерянный в горах старательский лагерь, который не предполагал наличия детей! И за семь месяцев отсутствия основателя лагеря появиться там они просто не могли…

Двухдневные попытки старателей получить «напрокат» детишек в семьях из соседних поселков не увенчались успехом, единственной «добычей» стал Бобби – десятилетний тощий сынишка новой буфетчицы со станции «Гранитная Стрелка». Тут тоже не обошлось без проблем – Бобби упорно отказывался считать себя ребенком, не верил в существование Санта-Клауса и не заинтересовался обещанными игрушками и сладостями; правда, мальчишку удалось заманить на рождественский праздник только заронив в его душу слабый луч надежды, что он возможно получит «настоящее ружье, чтобы стрелять диких котов».

Тем временем в Желтой Кирке помещение пустовавшего склада было превращено в праздничный зал; елка, вся в свечках, серебряной мишуре и игрушках высилась в центре зала, в котором собрались все обитатели поселка и – Бобби. Распахнулась дверь, и последовало торжественное появление Чероки в традиционном костюме Санта-Клауса.

При взгляде на единственного в зале тщедушного, озорного с виду мальчонки воодушевление Чероки слегка погасло, но зато после короткого общения с Бобби всё изменилось – настало время рождественских чудес! У Чероки вдруг обнаружился десятилетний сын, о существовании которого он и не подозревал, Бобби вдруг обрёл отца – правда, наряженного Санта-Клаусом, а новая буфетчица со станции Гранитная Стрелка, молодая женщина со следами своеобразной красоты –вдруг получила надежду на встречу с давно потерянной любовью... Хотите подробностей, читайте новеллу «Елка с сюрпризом», а мы можем повторить только одно: всем известно, что светлый, радостный праздник Рождества – время необыкновенных чудес!  


ВО ИМЯ ИСТИННОЙ ЛЮБВИ

«Дары Волхвов» - одна из самых популярных новелл О. Генри, и, безусловно, самая трогательная. Автор ведёт свой рассказ о вечере сочельника в молодой семье Джима и Деллы Юнг, проживающих в меблированной нью-йоркской квартирке за восемь долларов в неделю, «в обстановке не то, чтобы вопиющей нищеты, но скорее красноречиво молчащей бедности». Тем более, что доход главы семьи по независящим от него обстоятельствам в последнее время существенно понизился – с тридцати долларов в неделю до двадцати…Правда, чета Джеймс Диллингхэм Юнг обладала двумя сокровищами, составляющими предмет их гордости: одно – золотые часы Джима, принадлежавшие ещё его отцу и деду, второе – прекрасные длинные каштановые волосы Деллы. И ещё супруги очень-очень любили друг друга, а это дорогого стоит…

Итак: завтра – Рождество, Джим ещё не вернулся с работы, а расстроенная Делла трижды пересчитывает монетки, за каждую из которых пришлось торговаться с бакалейщиком, зеленщиком, мясником…Результат тот же - всего один доллар восемьдесят семь центов. И Делла мчится в парикмахерскую, где за двадцать долларов состригает и продает свои великолепные волосы, а потом рыщет по магазинам в поисках рождественского подарка для Джима. Она находит – ровно за двадцать один доллар! – элегантную платиновую цепочку для карманных часов. Теперь её любимому мужу не будет зазорно в любом обществе продемонстрировать свои фамильные часы, на которые он часто смотрел украдкой, потому что они висели на дрянном кожаном ремешке.

Наступает вечер, пора обмениваться подарками…И тут следует абсолютно неожиданная, но такая традиционная для О. Генри концовка этого знаменитого рождественского рассказа. Оказывается, и Джим и Делла, не сговариваясь, втайне купили друг другу давно облюбованные подарки: черепаховые гребни для волос Деллы – ныне остриженных и проданных, и цепочку для фамильных часов Джима – увы, тоже проданных, чтобы купить гребни…


Библейские волхвы, те, что принесли некогда богатые дары младенцу в яслях, были, как известно, удивительно мудрыми людьми; они-то и положили начало обычаю делать рождественские подарки… О. Генри же поведал незамысловатую историю пары влюбленных из восьмидолларовой квартирки, которые самым немудрённым образом пожертвовали друг для друга величайшими своими сокровищами. Они сделали это во имя истинной любви… И это самые мудрые подарки!

Литературное наследие американского писателя О. Генри (Уильяма Сиднея Портера) содержит один роман и без малого триста рассказов. Темы его произведений разнообразны: экзотический быт Центральной и Южной Америки, жизнь техасских степей и ранчо, мир бродяг и уголовников, быт мелкого люда, населяющего Нью-Йорк. Среди героев его новелл можно встретить миллионера, плантатора, генерала, адвоката, судью, лавочника, священника, полицейского, рабочего, конторщика, продавщицу, актёра, художника, музыканта, машинистку, кельнера, матроса, вора, бродягу, ковбоя, врача, трактирщика…Писателю в большинстве его рассказов свойственен насмешливый тон. Его новеллы – забавные и грустные, трогательные и сентиментальные, с первой страницы покоряют читателя: сопротивляться потрясающему обаянию таланта О. Генри невозможно!

Изобретательность писателя в создании концовок новелл просто поразительна! Каждому рассказу О. Генри придавал характер литературной загадки…Рассказы его обычно строятся так: возникает некая ситуация, в неё вовлечены все герои; читателю кажется, что он знает, каков будет исход событий, но вскоре убеждается, что ошибался, а когда наступает развязка – она всегда бывает совершенно неожиданной! Познакомившись с несколькими произведениями этого непревзойдённого мастера новеллы, читатель начинает понимать, какую игру ведёт с ним писатель; он пробует угадать, чем кончится излагаемая история, и это редко кому удаётся!

Мы искренне завидуем (белой завистью!) тем читателям, которые ещё не знакомы с творчеством О. Генри, ведь им предстоит на редкость интересная игра!

Всем, кто всерьёз заинтересуется жизнью и творчеством О. Генри, предлагаем заглянуть в архив «Библиографической Авоськи» за 2017 год и ознакомиться с юбилейным выпуском «Дорога, которая выбрала его или Уильям Сидней Портер и Женщина в чёрном».

 


Библиографический список использованной литературы:

1.     О. Генри/Краткая литературная энциклопедия. Гл. ред. А. А. Сурков. М.: «Сов. Энциклопедия», 1968. – Т.5. – С.384-386.

2.    Рождественский чулок/Энциклопедия суеверий. – М.: Миф, Локид, 2000. – С.381.

3.    О. Генри. Короли и капуста; Рассказы. Пер. с англ./Вступ. статья А. Аникста. – М.: Худож. лит., 1983. – 334с.

О. О. Генри. Рождественский чулок Дика Свистуна/О. Генри. Дороги судьбы: сборник рассказов. Пер. с англ. - М.: Азбука, 2018.

4.    Аникст А. О. Генри/ О. Генри. Избранные произведения в двух томах. Пер с англ. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. – Т.2. – С.558-579.

5.     Избранные произведения иностранной художественной литературы: Лит. – библиогр. справочник/ Всесоюз. (гос. б-ка иностр. лит. - М.: Книга, 1980. – С. 512-513.

6.   Левидова И. М. О. Генри и его новелла. М.: «Худож. лит.», 1973. – 253с.

7. Эйхенбаум, В. О. Генри и теория новеллы/В. Эйхенбаум// Зарубіжна література. – 2008. - №10. – С.1-4.    

Напередодні ювілею письменника: 159 років від дня народження
американського письменника О. Генрі (Вільяма Сіднея Портера)

Син лікаря Вільям Сідней Портер народився у маленькому містечку Грінсборо (півн. Кароліна) 11 вересня 1862 року. Закінчивши школу, він працював у аптеці свого дядька, пізніше – отримав диплом фармацевта. Потім - два чудові роки в Техасі, куди він поїхав для поправки здоров'я: там на нього чекали ранчо, ковбої, мустанги, пампаси, кольти і стетсони, - все те, що надавало своєрідну красу американському Заходу. А пізніше були роки в Остіні (столиця штату Техас) та у Х'юстоні. І постійні пошуки – чи себе, чи свого місця в житті, чи заняття, яке припало б до смаку… Пропрацювавши два роки на ранчо, Вільям Сідней повернувся до професії аптекаря, потім працював продавцем, чиновником, іноді книжковим ілюстратором, пробував писати нариси і фейлетони і навіть видавати гумористичний тижневик... І, нарешті, вступив на посаду кресляра в Земельне управління штату. Портеру виповнилося 25 років, і він припинив пошуки, знайшов душевний спокій, сімейне щастя та щомісячну платню, проте період благополуччя виявився недовгим.

Вільям втратив свою посаду - за незалежними від нього обставинами - і змушений був влаштуватися касиром в Остінський Національний банк: цей крок виявився для нього фатальним! Спочатку все було не так вже й погано, але на четвертому році служби Портера в банку виявилося, що в касі не вистачає великої суми, і в нестачі звинуватили касира. Біографи письменника досі сперечаються, чи був він справді винний у розтраті чи його найбанальнішим чином «підставили», проте тоді Портер зробив перше, що спало йому на думку – убіг, залишивши позаду дружину та звичний спосіб життя. Спочатку він переїжджав із міста до міста, ховаючись під різними іменами, а потім махнув через мексиканський кордон. Почалися поневіряння по Центральній та Південній Америці; Портер опинився в числі авантюристів-янкі, що жили різними сумнівними справами серед довірливих синів тропічних країн, нерідко йому було важко триматися на плаву. Все закінчилося в той день, коли до втікача дійшла звістка, що його кохана, тяжко хвора дружина при смерті. Любов виявилася сильнішою за інстинкт самозбереження - Портер повернувся: дружина померла в нього на руках, залишивши маленьку доньку. Владі стало відомо про повернення Вільяма: відразу після поховання вдівця заарештували і засудили до п'яти років ув'язнення, турботу ж про доньку взяли на себе батьки його покійної дружини.

В'язниця - це страшне місце... Як будь-яке жорстоке випробування, в'язниця рідко змінює натуру людини, вона лише витягує на поверхню глибоко заховані в ньому властивості. Арештант номер 30664 був, як і раніше, Вільямом Портером – людиною стриманою, повною неквапливої ​​гідності та особливого, іронічно-вибагливого гумору. У атмосфері американського «мертвого будинку» з його смертями і жорстокістю вижити було нелегко; правда, Портеру і тут знадобилися знання у фармацевтиці – його зробили тюремним нічним аптекарем, що давало йому певні привілеї. Вільям не знав костоломної каторжної праці, жодного разу не зазнав карцера та інших покарань, він не зазнав «принад життя» у двомісній камері – смердючому кам'яному мішку без вікон; харчувався аптекар окремо від ув'язнених, жив там же, у лікарні, а нічні чергування давали можливість читати та писати. І все-таки це була в'язниця.

Портер сидів у холодній тюремній аптеці серед банок, склянок, пробірок, терезів і думав, що скоро Різдво; він згадував веселу метушню передсвяткових днів, вибір різдвяних сюрпризів, створювання вітальних листівок... А ще він думав про те, що донька, прокинувшись рано вранці в день свята, обов'язково зазирне в панчоху, що висить біля ліжечка, сподіваючись знайти там подарунок від Санта-Клауса... А подарунка-то - не буде, тому, що у арештанта номер 34627 немає грошей для пересилки рідним на покупку цього подарунка... Вільям Портер знайшов вихід - йому всього лише треба написати різдвяне оповідання і спробувати його надрукувати. І найнеймовірніше – він це зробив! «Різдвяна панчоха Діка-Свистуна» - так називалося це оповідання; він був надрукований у різдвяному номері "Журналу Мак-Клюрс" у 1899 році. Автор, що залишився невідомим, отримав невеликий гонорар, і дочка ув'язненого номер 30664 в день Різдва знайшла у своїй різдвяній панчосі подарунок.

Оповідання було підписано ім'ям «О. Генрі»: пізніше Портер по-різному пояснював (вірніше вигадував) появу цього псевдоніма. За час перебування у в'язниці О. Генрі надрукував ще кілька оповідань, читачі та редактори журналів високо оцінили їхню цікавість і оригінальність. За хорошу поведінку термін покарання було скорочено, і він вийшов із в'язниці, відсидівши в ній три з половиною роки. Життя залишалося трохи-трохи більше десяти років, але саме за ці роки О. Генрі і судилося здійснити своє головне призначення – стати письменником світового рівня.

Проте будь-яка, навіть найдовша дорога починається з першого кроку. Не слід забувати, що першим кроком письменника О. Генрі на шляху до популярності стало написане ним у в'язниці «Різдвяна панчоха Діка-Свістуна» - одне з різдвяних оповідань, яким і присвячений сьогоднішній випуск блогу.

КОРОТКЕ ЩАСТЯ ПРОФЕСІЙНОГО БРОДЯГИ

Дія новели «Різдвяна панчоха Діка-Свистуна» розгортається на святвечір (напередодні Різдва). Слід зазначити, що вже в самій назві автором зашифрований якийсь парадокс, хоча читач зможе з'ясувати це в процесі читання: ну аж ніяк різдвяна панчоха не могла стосуватися героя новели Дика-Свистуна!

Повір'я про різдвяну панчоху добре відоме: це повір'я пов'язане з Різдвом лише завдяки імені Санта-Клауса – святого Миколая, що є заступником цього дня. Святий, який любив робити добрі вчинки крадькома, якось почув про трьох доброчесних сестрах, що мешкали в бідному будиночку на околиці міста; ці бідолахи були бідні настільки, що мали або померти від голоду, або поступитися своєю чеснотою. Святий прийшов до їхнього будинку вночі і кинув через димову трубу три золоті зливки (це була, власне, не труба в нашому розумінні, а просто отвір у даху, через який виходив дим). Щоб золото не впало в піч, святий прицілився так, що зливки потрапили до панчох дівчат, що сушилися біля вогню. Ця історія здобула велику популярність, і з того часу існує звичай на Різдво вішати панчохи біля каміна або над піччю, щоб отримати подарунок від Санта-Клауса (у слов'янських народів роль дарувальників новорічних подарунків виконують Дід Мороз та його незмінна супутниця Снігуроньки).

Проте, як правило, дотримуються цієї традиції доброчесні громадяни, що ведуть осілий спосіб життя, а Діка-Свистуна, переконаного бродягу, за всього бажання не можна було віднести до поважних членів суспільства! Харчувався він - чим Бог пошле: підбирав на пристані розсипані при розвантаженні банани і кокоси, підкріплювався біля стійок з безкоштовною закускою, від яких безтурботним господарям було ліньки його відганяти; іноді торговець, що розщедрився, шанував йому скибку хліба і пару сосисок - і проблема сніданку була вирішена; часом Дік забредав на «вогник» - до вогнища легковірного рибалки, якого полонив своїми байками - і обідав по-царськи! У теплу пору бродяга відпочивав, подрімавши десь у парку під деревом або притуливши в темному куточку на верфі; та й у селі можна було протриматися, аби морозом не прихопило, а все інше – не біда… Пересувався він у товарних вагонах – це якщо пощастить, а найчастіше ходив пішки нескінченними дорогами.

Іноді Діку пропонували для різноманітності попрацювати, але він вважав подібні пропозиції образливими: Дік-Свістун був професійним бродягою, і міняти свій «статус» не збирався! А ще цей обірванець умів чудово насвистувати різні мелодії! Його віртуозний, чіткий у кожній ноті свист дзвенів співуче, прозоро та ніжно. Спершу Дік заводив один мотив, але він відразу ж тонув у вихорі витончених імпровізацій: тут чулося і дзюрчання гірського струмка, і тремтіння очеретів над мерзлякуватою заплавою, і голос сонної птиці… Тепер ви розумієте, чому Дік був зобов'язаний своїм прізвиськом?

Опівдні святвечора Дік-Свистун безтурботно крокував дорогою, звично посвистуючи; а між іншим, саме час було готуватися до світлого свята Різдва, прикрашати будинок, розвішувати над каміном різдвяні панчохи, але у бродяги не було ані панчохи, ані каміна, ані дома... І раптом (ну яка ж різдвяна розповідь може обійтися без горезвісного «раптом »?) найнесподіванішим чином він став щасливим володарем панчохи! Ззаду долинув швидкий дріб копит, і Дік ступив на узбіччя, пропускаючи запряжку коней. У чепурному екіпажі, набитому вщент згортками всілякої форми, сиділи сивоусий здоровань, немолода дама і дуже гарненька дівчина, майже дитина. Коли візок порівнявся з бродягою, молода пустуня мило посміхнулася Діку і сказала: «З Різдвом Вас!». Дік-Свистун сторопів – таке нечасто з ним траплялося… А дівчина ненароком зсунула один із скрутків, той розвернувся і на дорогу впало щось довге: Дік нахилився і підняв новий тонкий шовковий панчох, що ніжно зашурхотів у його руці. Розгублений і зворушений бродяга дбайливо склав несподіваний подарунок, засунув його в кишеню і пішов далі, дивлячись у слід екіпажу.

А потім події цієї різдвяної історії стали розгортатися із неймовірною швидкістю. Дік набрів на майже вигоріле багаття і розрізнив обриси кількох людей. Виявилося, що це його колеги по цеху, бродяги, які збираються йти на справу: озброївшись вогнепальною зброєю, вони готувалися пограбувати найближчий плантаторський будинок. Вони навіть розробили витончений план - спочатку організувати підпал цукрової тростини на дальньому полі, виманивши з дому всіх чоловіків, а потім увірватися в будинок, де знаходилися беззахисні жінки, а вони вже не перешкода! Мало того, потенційні грабіжники наполегливо «запропонували» Діку взяти участь у цьому заході. Розпитавши їх докладніше, Дік-Свістун з'ясував, що йдеться про той самий будинок, куди прямував екіпаж, а це означає, що в момент збройного нападу може постраждати і юна дівчина, яка так мило привітала його з Різдвом... Ну вже ні - Дік цього не допустить! У пориві шляхетності бродяга придумав дотепний спосіб попередити господарів про злочин, що готується, невдалі грабіжники були нейтралізовані, а ось для Діка-Свистуна цей його вчинок обернувся справжнім бенефісом: він став героєм дня! Його урочисто запросили на святковий обід, нагодували досхочу та змусили докладно розповісти про зіткнення з небезпечною зграєю! Всі захоплювалися його шляхетністю та винахідливістю!

«Господар поклявся, що мандрівнику вже не доведеться більше мандрувати; що доброта його та чесність гідні усіляких нагород; що він перед Диком у неоплатному боргу, бо хіба не врятував той його від величезних збитків, а може, ще й гірших лих? Плантатор заявив, що відтепер Дік наданий його турботам, що йому відразу підшукають посаду, відповідну його здібностям, і усиплють трояндами його шлях до процвітання та почестей, які доступні в межах плантації».

Нарешті втомленому мандрівнику дали можливість відпочити і виспатися, і перевели в кімнату, в яку відразу ж внесли цинкову ванну з водою. Проігнорувавши непрохану ванну, Дік при світлі свічки озирнувся: на ліжку під акуратно відігнутим куточком покривала – білі простирадла та подушки; підлога встеляла червоний килим, на комоді стояло дзеркало, на поличці висіли рушники, лежало мило в мильниці; на столику були книги, папір, свіжі троянди в склянці. Задоволено посміхнувшись, Дік зняв піджак, склав ого і поклав під голову як подушка, а потім солодко заснув, розкинувшись на килимі.

У день Різдва Дік прокинувся на світанку від жахливого шуму: незважаючи на світле свято, натовпи найманих працівників, спокушені додатковою оплатою, розвантажували цукрову тростину… Прихопивши шапку та піджак, Дік рішуче підійшов до вікна, вліз на підвіконня, зістрибнув на землю низьку огорожу... Потім вгору по схилу - і свобода!

Хоч Дік-Свистун і не вивішував різдвяну панчоху, свій різдвяний подарунок він отримав: він бенкетував у розкішному багатому будинку, його пригощали блюдами, про які він раніше не чув! Його доглядали чарівні жінки – вони так їм захоплювалися! Він провів ніч у цьому будинку, де в його кімнату поставили не лише ванну, а й троянди у склянці! І все ж - вільнолюбний бродяга навіть заради забезпеченого життя у вдячного благодійника не схильний був розлучитися зі своєю безшабашною і голодною свободою. І Дік-Свистун попрямував стежкою, пересвистуючи з ранніми пташками і дивуючи їх своїми віртуозними трелями.

РІЗДВЯНЕ ДИВО

Всім відомо, що світле, радісне свято Різдва – час незвичайних див! Наступний різдвяний подарунок від О. Генрі – розповідь «Ялинка з сюрпризом» – підтверджує цей незаперечний факт. Місце дії – золотошукачське селище «Жовта Кірка», зведене переважно із соснових колод та парусини. Засновником селища став Чероки: він отримав своє прізвисько відповідно до традиції, що існувала серед старателів – привласнювати кожному члену своєї спільноти якесь тимчасове звання, «титул» або кличку. Чероки називали батьком Жовтої Кірки небезпідставно.

Якось йому казково пощастило - він вивернув своєю киркою золотий самородок вагою майже з кілограм і негайно застовпив ділянку. А потім як привітний господар розіслав усім своїм друзям у трьох штатах запрошення приїхати та розділити з ним його вдачу. Ніхто із запрошених не відповів ввічливою відмовою, - сотні золотошукачів прикотили з ближніх та далеких старательських таборів, застовпили ділянки, влаштувалися на них та назвали своє поселення «Жовтою Кіркою». І треба ж – буквально на другий день золото на ділянці Чероки зникло! Наступні його спроби закінчилися невдачею, щастя, схоже, повернулося до «батька» Жовтої Кірки спиною. Зате майже у всіх запрошених старателів справи йшли на лад; Черокі радісно посміхався і вітав їх успіх. На початку травня він нав'ючив своє спорядження на ослика, дружелюбно попрощався з новоселами і попрямував далі, щиро сподіваючись на чергову зустріч із пані Фортуною.

Зрозуміло, шановні читачі, докладніше з цією історією вам варто було б ознайомитися, прочитавши різдвяне оповідання «Ялинка з сюрпризом», але якщо вже у вас під рукою немає томіка новел О. Генрі – продовжуємо сухий і короткий виклад подій.

Везунчик Чероки не дарма сподівався на нову удачу: двадцятого грудня до мешканців Жовтої Кірки докотилася звістка, яка з одного боку порадувала, а з іншого – надзвичайно спантеличила бувалих старателів. Виявляється, Черокі застовпив трифутову золотоносну жилу, потім продав її одному синдикату за сто тисяч доларів чистоганом (у ті часи це були воістину нечувані гроші)! Після цього він купив собі шубу з новонароджених котиків, червоні сани і «цілий склад ляльок, барабанів, стрибунців, ковзанів, мішечків з льодяниками, хлопухів та іншої дрібниці... Він задумав занурити все це у свої сани, прискакати в Жовту Кірку і закотити тутешнім дітлахам велику різдвяну ялинку... А для кращого ефекту вирішив сам вбратися Санта-Клаусом...».

А ще Чероки попросив приятелів у день святвечора приготувати до його приїзду приміщення, поставити ялинку та зібрати всіх дітлахів. Замислюючи казкове свято для дітей, Черокі зовсім випустив з уваги, що Жовта Кірка – це лише недавно створений, загублений у горах старательський табір, який не передбачав наявності дітей! І за сім місяців відсутності засновника табору з'явитися там вони просто не могли.

Дводенні спроби старателів отримати «напрокат» діточок у сім'ях із сусідніх селищ не увінчалися успіхом, єдиним «видобутком» став Боббі – десятирічний худий синочок нової буфетниці зі станції «Гранітна Стрілка». Тут теж не обійшлося без проблем – Боббі наполегливо відмовлявся вважати себе дитиною, не вірив у існування Санта-Клауса і не зацікавився обіцяними іграшками та солодощами; правда, хлопчаку вдалося заманити на різдвяне свято лише заронивши в його душу слабкий промінь надії, що він, можливо, отримає «справжню рушницю, щоб стріляти диких котів».

Тим часом у Жовтій Кірці приміщення порожнього складу було перетворено на святкову залу; ялинка, вся у свічках, срібній мішурі та іграшках височіла в центрі зали, в якій зібралися всі мешканці селища і – Боббі. Відчинилися двері, і пішла урочиста поява Черокі в традиційному костюмі Санта-Клауса.

При погляді на єдиного в залі кволого, бешкетного на вигляд хлопчика натхнення Чероки злегка згасло, але після короткого спілкування з Боббі все змінилося - настав час різдвяних чудес! У Черокі раптом виявився десятирічний син, про існування якого він і не підозрював, Боббі раптом знайшов батька – правда, вбраного Санта-Клаусом, а нова буфетниця зі станції Гранітна Стрілка, молода жінка зі слідами своєрідної краси – раптом отримала надію на зустріч із давно втраченим коханням... Хочете подробиць, читайте новелу «Ялинка з сюрпризом», а ми можемо повторити лише одне: всім відомо, що світле, радісне свято Різдва – час незвичайних див!


В ІМ'Я ІСТИННОГО КОХАННЯ

«Дари Волхвів» - одна з найпопулярніших новел О. Генрі, і, безумовно, найзворушливіша. Автор веде свою розповідь про святвечір в молодій сім'ї Джима і Делли Юнг, які проживають у мебльованій нью-йоркській квартирці за вісім доларів на тиждень, «в обстановці не те, щоб кричущих злиднів, але скоріше промовисто мовчазної бідності». Тим більше, що дохід голови сім'ї за незалежними від нього обставинами останнім часом істотно знизився - з тридцяти доларів на тиждень до двадцяти... Правда, подружжя Джеймса Діллінгхема Юнга мало два скарби, що становлять предмет їхньої гордості: один - золотий годинник Джима, що належав ще його батькові та дідові, друге – прекрасне довге каштанове волосся Делли. І ще подружжя дуже-дуже любило одне одного, а це дорогого коштує.

Отже: завтра – Різдво, Джим ще не повернувся з роботи, а засмучена Делла тричі перераховує монетки, за кожну з яких довелося торгуватися з бакалійником, зеленником, м'ясником… Результат той самий – лише один долар вісімдесят сім центів. І Делла мчить у перукарню, де за двадцять доларів зістригає і продає своє чудове волосся, а потім нишпорить по магазинах у пошуках різдвяного подарунка для Джима. Вона знаходить – рівно за двадцять один долар! – елегантний платиновий ланцюжок для кишенькового годинника. Тепер її коханому чоловікові не буде соромно в будь-якому суспільстві продемонструвати свій фамільний годинник, на який він часто дивився крадькома, тому що він висів на поганому шкіряному ремінці.

Настає вечір, настав час обмінюватися подарунками… І тут слід абсолютно несподівана, але така традиційна для О. Генрі кінцівка цієї знаменитої різдвяної розповіді. Виявляється, і Джим і Делла, не змовляючись, потай купили один одному давно облюбовані подарунки: черепахові гребені для волосся Делли - нині остриженого і проданого, і ланцюжок для сімейного годинника Джима - на жаль, теж проданого, щоб купити гребені.

Біблійні волхви, ті, що принесли колись багаті дари немовляті в яслах, були, як відомо, напрочуд мудрими людьми; вони й започаткували звичай робити різдвяні подарунки… О. Генрі ж розповів незвичайну історію пари закоханих з восьмидоларової квартирки, які нехитро пожертвували один для одного найбільшими своїми скарбами. Вони зробили це в ім'я істинного кохання… І це наймудріші подарунки!

Літературна спадщина американського письменника О. Генрі (Вільяма Сіднея Портера) містить один роман і майже триста оповідань. Теми його творів різноманітні: екзотичний побут Центральної та Південної Америки, життя техаських степів та ранчо, світ бродяг та карних злочинців, побут дрібного люду, що населяє Нью-Йорк. Серед героїв його новел можна зустріти мільйонера, плантатора, генерала, адвоката, суддю, крамаря, священика, поліцейського, робітника, конторника, продавщицю, актора, художника, музиканта, друкарку, кельнера, матроса, злодія, бродягу, ковбоя, лікаря, трактирника... Письменнику в більшості його оповідань властивий глузливий тон. Його новели – забавні та сумні, зворушливі та сентиментальні, з першої сторінки підкорюють читача: чинити опір приголомшливій чарівності таланту О. Генрі неможливо!

Винахідливість письменника у створенні кінцівок новел просто вражаюча! Кожній розповіді О. Генрі надавав характер літературної загадки... Розповіді його зазвичай будуються так: виникає певна ситуація, до неї залучені всі герої; читачеві здається, що він знає, яким буде результат подій, але незабаром переконується, що помилявся, а коли настає розв'язка – вона завжди буває абсолютно несподіваною! Познайомившись із кількома творами цього неперевершеного майстра новели, читач починає розуміти, яку гру веде із ним письменник; він намагається вгадати, чим скінчиться викладена історія, і це рідко кому вдається!

Ми щиро заздримо (білою заздрістю!) тим читачам, які ще не знайомі з творчістю О. Генрі, адже їх чекає надзвичайно цікава гра!

Усім, хто всерйоз зацікавився життям та творчістю О. Генрі, пропонуємо зазирнути до архіву «Бібліографічної Авоські» за 2017 рік та ознайомитися з ювілейним випуском «Дорога, яка обрала його або Вільям Сідней Портер та Жінка у чорному».



Список використаної літератури:

О. Генри/Краткая литературная энциклопедия. Гл. ред. А. А. Сурков. М.: «Сов. Энциклопедия», 1968. – Т.5. – С.384-386.

2.    Рождественский чулок/Энциклопедия суеверий. – М.: Миф, Локид, 2000. – С.381.

3.    О. Генри. Короли и капуста; Рассказы. Пер. с англ./Вступ. статья А. Аникста. – М.: Худож. лит., 1983. – 334с.

О. О. Генри. Рождественский чулок Дика Свистуна/О. Генри. Дороги судьбы: сборник рассказов. Пер. с англ. - М.: Азбука, 2018.

4.    Аникст А. О. Генри/ О. Генри. Избранные произведения в двух томах. Пер с англ. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. – Т.2. – С.558-579.

5.     Избранные произведения иностранной художественной литературы: Лит. – библиогр. справочник/ Всесоюз. (гос. б-ка иностр. лит. - М.: Книга, 1980. – С. 512-513.

6.   Левидова И. М. О. Генри и его новелла. М.: «Худож. лит.», 1973. – 253с.

7. Эйхенбаум, В. О. Генри и теория новеллы/В. Эйхенбаум// Зарубіжна література. – 2008. - №10. – С.1-4.    

Комментариев нет:

Отправить комментарий